ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Є дати, які консолідують нації, виражають дух народу, символізують його славне минуле, сьогодення й майбутнє. До їхнього числа, безсумнівно, належить і День прийняття Конституції України, що відзначається щорічно 28 червня.

Маю надію, що цього року День прийняття Конституції України стане святом волі, миру в державі та єдності українського народу.

Моя доповідь присвячена темі «Історичні передумови та значення прийняття Конституції України».

Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку.

Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще за часів Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях «Руської правди». Саме тоді були закладені передумови для подальшого розвитку політико-правових ідей в Україні.

Богдан Хмельницький, як очільник української козацької держави – Гетьманщини, мав широку програму становлення української державності та намагався конституційно закріпити її. З перших років свого гетьманування він порушив проблеми врегулювання відносин з сусідніми державами, уклавши ряд міжнародних договорів. Певні риси конституції мали договори Богдана Хмельницького з Польщею, Швецією, Туреччиною і Московією.

Першою Конституцією України вважається «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорізького» (згодом цей документ назвали Конституцією Пилипа Орлика). Документ передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад. За оцінкою українських істориків Конституція Пилипа Орлика є однією з перших європейських конституцій Нового часу. Чинності, на жаль, вона так і не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як «Начерки конституції республіки» одного з членів Кирило-Мефодіївського товариства Георгія Андрузького (1827) та більш докладний проект Конституції України під назвою "Вільна спілка". Його розробив у 1884 р. український вчений і політичний діяч Михайло Драгоманов (1841-1895).

Значно радикальніший проект Конституції України було опубліковано у вересні 1905 р, в часописі "Самостійна Україна" під назвою "Основний закон "Самостійної України" спілки народу українського" (автора М. Міхновського). Цей проект передбачав повну самостійність України.

В період 1917-1920 років на українських теренах відбувалися  історичні події, які сприяли зростанню національної самосвідомості. Цей період був позначений активним законодавчим і конституційним процесом.

Серед конституційно-правових актів того часу чільне міс­це посідає Конституція УНР 1918 р., яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресивний на той час документ, але у зв'язку з державним заколотом гетьмана Павла Скоропадського положення Конституції УНР не були реалізовані.

За радянського періоду України в складі СРСР було прийнято чотири Конституції (1919 р., 1924 р., 1937 р. і 1978 р.).

Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати конституціями досить умовно, вони були скоріше «квазіконституціями», тому що вони: по-перше, заперечували принцип розподілу влад та незалежне правосуддя; по-друге, повністю відтворювали структуру та положення Конституції СРСР з приводу ідеологічних настанов комуністичного будівництва; по-третє, не належно враховували міжнародні стандарти у галузі прав людини.

Конституція УРСР 1978 року діяла в Україні до прийняття нового Основного Закону.

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України та Акту проголошення незалежності України.

Молодій українськії державі потрібна була Конституція - основний закон її життєдіяльності.

Навесні 1992 р. Конституційна комісія оприлюднила проект Конституції, в якому передбачалося, що Україна має бути президентською республікою з двопалатним парламентом. Проект було винесено на всенародне обговорення, проте його суперечливі положення піддавалися різкій критиці, і він не знайшов підтримки ні на місцях, ні у Верховній Раді.

Доопрацювання цього проекту тривало більше року. Улітку 1993 р. новий проект був оприлюднений. Однак полеміка щодо того, якою республікою мала стати Україна - парламентською чи президентською, - не припинялася.

Конституційний процес зайшов у глухий кут. Продовжувала діяти Конституція 1978 р., до якої було внесено понад двісті поправок і яка вже не виконувала свого основного призначення - стабілізації політичного життя і правової системи.

Після виборів нового складу парламенту і президента з вересня 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія. Вона була утворена за принципом представництва двох гілок влади, співголовами її стали Президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ради О. Мороз. Знову ж таки проблема вибору форми державного правління, поділу владних повноважень між главою держави та пар­ламентом виявилася нерозв’язаною.

Цілком зрозуміло, що затримка з розробкою і з прийняттям нової Конституції України негативно відбивалася на стані в суспільстві і державі, гальмувала економічні, політичні і державно-правові реформи, загострювалась політична ситуація, зростала криміналізація в суспільстві.

Унаслідок протистояння між гілками влади у 1995 р. в Україні виникла конституційна криза. Її подолання потребувало нестандартних підходів. Таким виявився Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України, укладений 8 червня 1995 р.

Конституційний договір мав статус тимчасового вищого правового акта. Він дещо “розрядив” ситуацію між гілками влади, що активізувало й конституційний процес.

Але після того як конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд до Верховної Ради, протистояння знову загострилось. Гострі суперечки виникли з питань розподілу повноважень між гілками влади, визнання приватної власності на засоби виробництва, державної мови та символіки, статусу Республіки Крим.

З метою знайти компромісне рішення у травні 1996 р. Верховна Рада утворила спеціальну комісію. Розпочалась копітка робота по обговоренню доопрацьованого проекту Конституції. Але через політичні суперечки до 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції.

У відповідь Президент України Л. Кучма призначив Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції.

Останнім етапом складного, довготривалого конституційного процесу стала так звана “конституційна ніч”. Засідання Верховної Ради, розпочате 27 червня 1996 р. за рішенням народних депутатів, мало тривати доти, доки праця над прийняттям Конституції не буде завершена. Героєм «конституційної ночі» став депутат Михайло Сирота, який був головою Тимчасової комісії з доопрацювання Конституції України. Він понад 15 годин стояв на трибуні та за регламентом представляв кожну статтю, коментував пропоновані поправки, закликав голосувати.

Вранці 28 червня текст Основного Закону був проголосований у цілому і набрав необхідну кількість голосів – 315 «за».

 Конституція України 28 червня 1996 р. стала першою загальновизнаною у всьому світі вітчизняною конституцією незалежної Української держави.

Було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.

Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади.

Конституція закріпила в Україні засади державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави.

Крім політичного значення нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Це Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі та повинні відповідати їй.

 Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої Української держави.

З Днем Конституції України! Миру всім нам! Дякую за увагу!