УСНИЙ ЖУРНАЛ
«Пам’яті героїв Базару»
94 років тому 22 листопада під містечком Базар (Житомирська область) було розстріляно 359 українських вояків, учасників Другого Зимового походу.
Передісторія.
Визвольні змагання українського народу 1917 – 1921 років добігали трагічного кінця. Після окупації більшовиками Української Народної Республіки частини регулярної армії УНР були інтерновані до Польщі. Однак у 1921 році було ухвалено рішення рейдом вирушити в Україну з метою підтримки антирадянських виступів. Планувалося підняти всенародне повстання та дійти до Києва.
Проти Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника більшовики стягнули свої найкращі сили. Як свідчать історики, перевага у живій силі в сорок разів перевищувала сили повстанців. Вдень і вночі, впродовж двох тижнів червона кіннота переслідувала напівроздягнутих, голодних, виснажених вояків УНР.
15 листопада між зайнятими котовцями (червоноармійцями) селами на морозі сили Тютюнника форсували Тетерів. Вранці 17 листопада глибоким снігом українські сили дісталися до села Малі Миньки. Останній бій з більшовицькими військами Волинська група провела 17 листопада 1921 року під Малими Миньками. У ньому 1000 виснажених вояків-повстанців протистояли кількатисячному добре озброєному більшовицькому війську.
2-а й 3-я бригади 9-ї кавалерійської дивізії Котовського оточили українські сили. Другим ударом відступаючі українські сили знову поділені навпіл. Бійці боролися до останнього набою. Окремі вояки, щоб не потрапити до більшовицького полону, підривали себе останньою гранатою. Так вчинили урядовець, міністр Військово-Морських Сил Української держави М. Білинський, ройовий Андрієвський та інші.
Після того, як повстанці витратили всі набої, червоноармійці почали рубати безборонних українських вояків. Вбивали всіх: поранених, тих, хто здавався, людей, які ледве трималися на ногах.
Розправа над полоненими.
Після закінчення нищення та грабунків полонених українських вояків вишикували у чотири шеренги та повели до М. Миньок, де їх замкнули у церкві. Полонених, у тому числі й поранених, тримали в церкві с. Малі Миньки, 18 листопада їх відконвоювали до містечка Базар, зачинили в церкві та двох синагогах.
Базарці пам’ятають це. Галина Василівна Єсипчук, яка мала тоді 16 років, розповідала нам 1990 року, що її батько (суддя) якраз заколов кабана, то мати дала їй вузол свіжини і веліла віднести полоненим до церкви. Інші жінки теж приносили харчі. Варта пропускала їх. А ще Галина Василівна носила містечковому фельдшерові полотно для перев’язок. Він дуже зрадів, бо не мав чим перев’язувати поранених, яких у нього була повна хата.
21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, котовці вивели за село, зачитали постанову “п’ятірки” про розстріл їх як “ворогів народу”.
Запропонували перейти на бік червоних, але вістовий Степан Щербак за всіх відповів, що України вони не зрадять. Розповідають, що померли, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”. Що українські вояки чинитимуть саме так, Котовський не сумнівався, тому заздалегідь примусив селян викопати дві довжелезні ями…
Вшанування пам’яті героїв Базару
Восени 1991 року житомирські організації РУХу встановили на могилі хрести і таблицю з іменами всіх 359 героїв, вони освячені були 17 листопада в присутності кількох сотень людей – місцевих і приїжджих з усієї України.
2000-го року коштом Об’єднання українських вояків і Української Автокефальної Православної Церкви Великобританії на могилі встановлено пам’ятник роботи житомирського скульптора Олександра Бориса. 2002 року поблизу тих могил перепоховали рештки вояків, які загинули на полі бою. Їхні могили в лісах знайшли базарець Павло Єсипчук та житомирянин, у минулому політвיязень Сергій Бабич.
Кожного року в суботу, найближчу до 17 – 21 листопада, справляється в Базарі панахида по загиблих та мітинг пам΄яті.
Тож хвилиною мовчання відзначим світлу пам’ять героїв Базарської трагедії.
ВИСТУП ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ
Соборність українських земель – 1) об’єднання всіх етнічних українських територій у складі єдиної національної держави; 2) духовна консолідація всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності.
На жаль, історія розпорядилась так, що упродовж століть наш народ та українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Туреччиною, потім Румунією, Австро-Угорщиною. Практичним втіленням ідеї соборності займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик.
Реалізувалась споконвічна мрія українців внаслідок революційних виступів українців у 1917-1921 роках. В цей час на теренах України утворилися дві демократичні держави – Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі. Акт Злуки став виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням самоідентифікації, становлення політичної нації.
Вперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.
Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Украъна знову потрапила пыд вплив ыноземних держав.
22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехословаччині. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.
22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув'язнили в радянському концтаборі).
22 січня 1978 р. на знак протесту проти російської політики біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.
Справжню єдність народу у боротьбі за незалежність продемонструвала світові Україна 21 січня 1990 року, коли в акції "Живий ланцюг" між Києвом і Львовом, тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки (за різними даними від 450 тис. до 5 млн. українців). Ця акція прискорила розпад СРСР і здобуття національної незалежності, бо переконливо засвідчила духовну єдність східних і західних регіонів України.
Утворення незалежної Української держави в 1991 році знаменувало початок якісно нового етапу в утвердженні суверенітету і соборності українських земель. День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України.
Сьогодні, після більш, ніж двох десятків років Незалежності, проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною.
2000-ні рр.. сколихнули український народ - політичні скандали та фальсифікації, питання державної мови, розділення понять Схід і Захід, сепаратистські настрої Донбасу, Криму.
В 2008 — 2013 роках у Києві «живі ланцюги» з гаслами єдності Сходу і Заходу України утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра.
2014 рік видався непростим і водночас насиченим доленосними подіями. Він почався на Євромайдані в центрі Києва, а закінчився бойовими діями на Донбасі. Усього лише за 365 днів Україна отримала нових героїв, а також - негідників та зрадників.
22 січня 2014 р. в річницю святкування Дня Соборності України на вул. Грушевського відбувся розстріл протестуючих. Полягли перші жертви Небесної Сотні.
Зараз російські сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави.
Але ми знаємо, що українці – єдині, і що перемога буде за нами. З Днем Соборності України!
Усний журнал на тему:
«БЕРДИЧІВ У ІІ СВІТОВІЙ ВІЙНІ. ГЕРОЇ ВІЙНИ»
Метроном відлічив 70 років від того дня, коли закінчилася Друга світова війна, найстрашніша з чотирнадцяти тисяч війн, які пережило людство за останні п’ять з половиною тисяч років.
Другу світову у 1939 р. розв’язав гітлерівський фашизм. У ній брала участь шістдесят одна держава з населенням один мільярд сімсот мільйонів чоловік. У збройних силах перебувало сто десять мільйонів чоловік, з них більше половини загинуло.
Важкий тягар Другої світової ліг на плечі нашого народу. Саме на радянсько-німецькому фронті були розгромлені основні сили фашистської Німеччини, і радянський солдат підняв над скореним Берліном переможний Прапор. Для нашої країни та війна була Вітчизняною, всенародною.
Було те давно, але слід пам’ятати
Про смерть і життя, і про гуркіт гарматний,
Про те, як війни розгорнулися крила
Й дорогу до світла людині закрили.
Як сутінки лиха на землю спустились,
І горе безмежне по світу розлилось.
Безжальні фашисти на нас наступали,
Родини вони без батьків залишали.
Молилися вдови і плакали діти,
Безсилих прокльонів і сліз не злічити.
І марно нещасні солдат виглядали,
Бо ті за Вітчизну життя віддавали.
Із різних країв всі, далеко від дому,
Боролись пліч-о-пліч на полі одному
Та гинули в битвах. Одних впізнавали,
І з болем у серці їх друзі ховали.
Ім’я невідомих у часі зникали,
Їх братські могили навічно прийняли.
В зажурі над ними берези схилились,
Сумують за тих, що в війні залишились.
За тих, хто сльозами і кров’ю умиті,
За тих, що їх віру не можна зломити.
І нині у серці ми будем тримати
Пошану до тих, кому ім’я – солдати.
Їх кров не упала на землю даремно,
Серця їх схололи – тому ми живемо.
Тепер же хай квіти червоні і ніжні
Зігріють холодне могили підніжжя.
Було те давно, але слід пам’ятати
Дев’ятого травня немеркнучу дату,
Про день Перемоги над ворогом клятим,
Яку здобували безсмертні солдати.
Лунає над світом і кожному чути:
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»
22 червня 1941 р. напад німецько-фашистських загарбників перервав мирне життя населення міста Бердичева. В перші ж дні війни сотні мешканців були мобілізовані до лав Червоної Армії. Багато з них пішли добровольцями. Ті ж мешканці, що залишилися в місті, брали активну участь у спорудженні оборонних комунікацій, несли цілодобове чергування на постах протиповітряної оборони.
4 липня о 19 годині німецькі літаки вперше бомбардували місто. Почалася стихійна масова евакуація мирного населення. 7 липня 0 16-й годині підрозділи 11-ї німецької танкової дивізії, прокладаючи собі шлях серед колон відступаючих радянських військ, увійшли в Бердичів. У боях за Бердичів бійці і командири проявляли чудеса хоробрості. Але 8 липня після запеклих боїв Бердичів був повністю окупований німецько-фашистськими військами.
Бердичів на 911 днів (більш ніж на два з половиною роки) опинився під окупацією німецьких військ, до яких згодом долучилися військові підрозділи їх союзників – угорців. З перших же днів перебування в Бердичеві загарбники намагалися реалізувати генеральний план "Ост". За планом передбачалося перетворити територію Житомирської області в зону німецької колонізації, її опорним пунктом мав стати Бердичів. Виходячи з цього, місто перетворили в місце масового знищення як військовополонених, так і мирного населення, зокрема євреїв.
6 серпня 1941 року до Бердичева приїздить керманич фашистської Німеччини Адольф Гітлер. Він бере участь у нараді штабу групи армій "Південь", що пройшла у приміщенні середньої російської школи №21, що на вулиці Пушкіна, 46 (нині цей будинок обіймає загальноосвітня школа №3). Після цієї наради Адольф Гітлер переїздить до будинку Червоного Хреста (сьогодні це Будинок Зв'язку по вулиці Вінницька, 28/1), де відбувся урочистий прийом на честь румунського диктатора Йона Антонеску, який також прибув у Бердичів.
Страшні репресії проводились як проти військовополонених, так і проти євреїв. Їх винищення почалось практично зразу ж після того, як фашисти увійшли до міста. Бердичівська трагедія вересня 1941 року стала першим масовим геноцидом єврейського населення, здійсненим гітлерівцями в Європі і Радянському Союзі. 27 січня 2010 року у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту Президент України Віктор Ющенко своїм Указом №64/2010 нагородив орденом "За мужність" III ступеня жителів міста Бердичева, які проявили в роки Другої Світової війни мужність та самопожертву у врятуванні осіб єврейської національності від фашистського геноциду: Бея Миколу Митрофановича, Гутовську Емілію Миколаївну, Піддубну Леоніду Яківну та Савчук Ніну Марківну.
Поряд із прямим винищенням населення, фашисти намагалися використати молоді робочі руки в своїх інтересах, вивозячи молодь до Німеччини і примушуючи працювати на своїх підприємствах, в сільському господарстві. З цією метою з Бердичева до Німеччини відправили біля 11700 чоловік.
Репресії і злодіяння з боку окупантів не зламали волі людей. Окупанти відчули опір уже в перші дні свого перебування в Бердичеві. Починаючи з серпня 1941 року в місті вже діяло кілька підпільних організацій. Найбільш активна з них була на залізниці. До її складу входило 50 чоловік із числа колишніх випускників і учнів технікуму, а очолював групу Антон Рафаїлович Яворський – воїн Червоної Армії, який потрапив в оточення й опинився на окупованій території. Група Яворського виводила з ладу паровози та вагони, псувала колійне господарство, розповсюджувала антифашистські листівки, які друкувала в підпільній друкарні. Пізніше групу очолили Володимир Завадський, І.А. Левицький та Станіслав Луженецький. Підпільники добували вибухівку, зброю, боєприпаси. Члени групи саботували заходи окупантів, розповсюджували листівки. У грудні 1942 року на роз'їзді під Бердичевом підпільники зупинили поїзд з людьми, яких вивозили на примусові роботи до Німеччини. 25-27 грудня 1942 року 12 підпільників заарештували і після тривалих катувань 22 січня 1943 року розстріляли на території тюрми, після чого скинули в колодязь.
Німецька окупація Бердичева закінчилась на початку 1944 року, визволення міста проходило в рамках Житомирсько-Бердичівської операції радянських військ. Бої за Бердичів вели підрозділи 24-ї, 389-ї стрілецьких дивізій, 117-ї гвардійської стрілецької дивізії, 12-го окремого гвардійського танкового полку прориву, які входили до складу 18-ї армії, 183-ї та 305-ї стрілецьких дивізій 38-ї армії, 11-го гвардійського танкового корпусу, 44-ї гвардійської танкової бригади 2-ї танкової армії.
5 січня 1944 року о 16.00 годині радянські війська штурмом повністю оволоділи Бердичевом.
Всього ж, за неповними даними, на фронтах Великої Вітчизняної війни, в підпіллі та в партизанських загонах боролися з фашизмом 7800 бердичівлян. За виявлений героїзм 5646 чоловік нагороджені орденами й медалями, а уродженцям Бердичева льотчиці Поліні Володимирівні Гельман і танкістові Казимиру Адамовичу Томашевському присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нев'янучою славою вкрив себе в боях на території Польщі розвідник, сержант Анатолій Данилович Кирилов, за що нагороджений трьома орденами Слави.
4623 уродженці Бердичева залишилися навіки лежати в землі, яку вони захищали.
Увесь світ захоплювався мужністю радянського солдата. І це назавжди залишиться в історії людства, це навічно залишиться в пам’яті нашого народу.
Всім, хто поліг у боях, вічна пам’ять! Низький уклін визволителям, які принесли нам таку довгоочікувану весну 45-го, весну Свободи, Життя і Щастя!
Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні.
Нехай панує мир!
Круглий стіл на тему «День героїв України»
Тема: «День героїв України»
Мета: висвітлити сторінки життя великих українців; допомогти учням зрозуміти сенс героїзму; формувати в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; виховувати громадянські почуття, свідому соціальну активність та відповідальність; розвивати мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу борців за волю України; викликати почуття захоплення і гордості подвигами українських героїв; показати роль самовиховання в формуванні моральної стійкості, мужності, почуття обов’язку і відповідальності.
Обладнання: карта України, вислови про героїв, ілюстративний матеріал, мультимедійне забезпечення, презентаційні дослідження учнів.
Вислови на дошці:
Герой робить те, що можна зробити. Інші цього не роблять. Ромен Ролан
У ранньому дитинстві повинні бути вже закладені геройські почуття, що налаштовують душу на подвиги любові й шляхетності. І хіба історія представляє мало прикладів героїв? / Микола Шелгунов
Після того, як ми створили державу, потрібно створювати націю. / Дж. Гарібальді
Вся історія відносин між Москвою і Україною на протязі більше, як 250 літ, з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імені її не лишилося. / В. Винниченко
Україно! Ти для мене диво! / І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива, / З тебе чудуватися навік. В. Симоненко.
Я не був героєм і хотів лише жити, / Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву, / Я й з неба вам буду допомагати. / з Віршу героям майдану.
ХІД КРУГЛОГО СТОЛУ
І. Організаційний момент.
ІІ. Оголошення теми та мети круглого столу.
Звучить гімн України
Слово вчителя
День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, опришків, січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН.
У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку, 23 травня, святкувати День Героїв.
Свято було приурочене до сумного дня 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Було також обумовлено, що саме у травні пішли з життя «кращі сини України XX століття»: Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець.
До здобуття Україної незалежності свято святкувалося підпільно, з проголошенням незалежності у 1992 році почало набувати розголосу.
Станом на 2014 рік не є офіційним державним святом. Націонал-патріотичні організації домагаються встановлення Дня Героїв офіційним державним святом.
На шляху до незалежності український народ завжди приносив у жертву своїх найкращих синів і дочок. Останніми у цьому довгому списку стали герої Небесної Сотні. Саме вони зуміли рішуче стати до боротьби із злом, заплативши за перемогу надвисоку ціну – власне життя.
ІІІ. Основна частина.
Ми пам’ятаємо який важкий шлях пройшла наша країна та наш народ. Пам’ятаємо подвиги наших співвітчизників, які героїчними вчинками, щирими душами та своїм життям викликають захоплення та гордість.
Сьогодні ми пригадаємо людей, які є гордістю країни – це люди, чиї життя є прикладом сміливості, самовідданості, патріотизму.
Звучать доповіді, присвячені героям України.
Доповіді учнів супроводжуються презентаціями та обговорення дискусійних питань
- Творець козацької держави Богдан Хмельницький – учні 8-А класу.
Дискусійне питання: Чому Б. Хмельницький, шукаючи зовнішньополітичної підтримки в боротьбі з Польщею, віддав перевагу військовому союзу з Московією?
- Гетьман України Іван Мазепа – В. Криковлюк та Д. Оленюк (8-А)
Дискусійне питання: Серед істориків поширена думка про те, що І. Мазепу протягом кількох століть неславили саме за те, за що вшановували Б. Хмельницького – за повстання проти іноземного поневолення. Чи згодні ви з цим порівнянням?
І. Мазепа – зрадник чи герой України?
- «Славний син Карпатських гір» Олекса Довбуш – Є. Дусик (8-А)
Дискусійне питання: Олекса Довбуш – розбійник чи національний герой?
- Роль Миколи Міхновського та Дмитра Донцова у формуванні націоналістичної течії українського руху (10 клас)
Дискусійне питання: Чи зберігає сьогодні свою політичну актуальність гасло М. Міхновського «Україна для українців?» Поясніть власну точку зору.
- Михайло Грушевський та Володимир Винниченко як діячі Центральної Ради. (10 кл)
- Іван Огієнко (10 кл)
- Євген Петрушевич – президент ЗУНР.
Дискусійне питання: Український історик І. Нагаєвський стверджує, що «Акт соборності 22 січня 1919 р. не має практичного значення, а був лише маніфестацією єдності народу в дальшій історичній перспективі». Спростуйте або підтвердіть цю думку.
- Павло Скоропадський – гетьман Української держави. (10 кл)
Дискусійне питання: На вашу думку, хто мав більше шансів на створення і відстояння незалежної Української держави: УЦР, гетьман Скоропадський чи Директорія?
- Симон Петлюра – головний отаман військ УНР. (10 кл)
Дискусійне питання: Чи можна вважати Симона Петлюру національним героєм?
- Августин Волошин – президент Карпатської України - А. Данкевич, О. Сікорська (11-Б).
Дискусійне питання: Карпатську Україну було проголошено 15 березня 1939 р., а 18 березня 1939 р. її територію було повністю окуповано угорськими військами. На вашу думку, яким було значення існування Карпатської України?
- Євген Коновалець – голова проводу ОУН – А. Мамедова (11-Б)
Дискусійне питання: Чому саме ОУН судилося стати на чолі визвольного руху українців протягом 1930-1950-х рр., адже на той час існували і інші партії чи групи?
- С. Бандера – очільник ОУН(б) – А. Машкара (11-Б)
- А. Мельник – очільник ОУН(м) – Д. Павловська (11-Б)
- Роман Шухевич – командувач УПА – О. Панасюк (11-Б)
- На слайді документ «За що бореться Українська повстанська Армія?»
Запитання до документу:
1. Яка мета боротьби УПА?
2. Який ідеал Української держави вбачали провідники УПА?
3. Чи можливо було в тих умовах досягнути проголошену мету?
- Сидір Ковпак і Олексій Федоров – керівники партизанського руху в Україні.
Дискусійне питання: Чи погоджуєтесь ви із твердженням, що трагедія українського народу в роки Другої світової війни полягала в поділі між двома ворогуючими арміями: Червоною армією та Українською повстанською армією? Чому це відбувалося?
- Видатні діячі дисидентського руху в Україні – Д. Івашкіна, А. Москаленко (11-Б)
Дискусійне питання: Чи можна вважати, що дисидентський рух зазнав поразки? Яке значення мав опозиційний рух для становлення Української держави?
- Михтодь Волинець (10 кл)
- Історія походження українського вітання «Слава Україні! Героям Слава!» - А. Гордієнко (11-Б)
- «Небесна сотня – герої не вмирають!» (10 кл)
Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували (без чиновницької тяганини та церковних постулатів) – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом. Аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес…
Зачитується вірш про героїв Майдану «Навіть мертвим я не покину битву»
- Герой небесної сотні Сергій Нігорян – С. Звізда (11-Б)
- Наші співвітчизники, герої України (Віталій Дульчик) (10 кл)
ІV. Підведення підсумків.
Метод «Мікрофон»: Хто для вас є героєм України? Чому?
Головними героями завжди були і будуть звичайні люди, які своїми вчинками змушують багатьох із нас переглянути власне життя
Ми живемо в країні гідних, щирих та героїчних людей.
Ми повинні згуртуватися, але не довкола ненависті, а довкола любові, довкола вищої мети. Такою має стати побудова засадничо нової держави, тієї, котру бачили в своїх мріях загиблі герої і за котру вони віддали життя. Ми мусимо зробити все, щоби таке більше ніколи не могло повторитися. Щоб герої не відправлялися на небеса передчасно, а трудилися і жили на радість рідним та близьким, мирно й щасливо
Розстріляна Небесна Сотня – це історична пам’ять, яку ніколи не зітреш. Загиблі люди на майдані залишаться в історії, і все, що було зроблено, - це буде дивовижним прикладом і натхненням для суспільства. Наша країна повинна змінитися, ніколи не буде такою, як була раніше.
Звучить гімн України.
Навіть мертвим я не покину битву// Вірш про героїв Майдану
Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму – свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.
Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?
А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.
Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем – палити шини.
Україна бере початок з бруківки.
Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.
І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.
Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.
Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід – це перемога!
| 
